Lagavulin 12 YO Special Release 2024

Про виробника Lagavulin

Віскікурня Lagavulin на острові Айла є домом для, можливо, одного з найвідоміших шотландських віскі. Торф і морський йод надають його знаменитому флагманському односолодовому віскі 16-річної витримки гострого димного смаку з тонами морської солі, насичених фруктів і лапсанг-сушон (копченого чаю), який може розділити дегустаторів – багато хто вважає його одним з найбільш димних віскі у світі. Lagavulin також регулярно випускає спеціальні серії віскі, в тому числі 12-річного та 21-річного віку. Наразі майже не існує самостійних пляшок, в яких присутній віскі Lagavulin – 98% спирту призначено для витримки у вигляді односолодового віскі, і винокурня не виробляє купажованих віскі.

Виробництво Lagavulin

Розташована на півдні острова Айла, шотландського острова віскі, віскікурня Lagavulin спокійно сидить у маленькій красивій бухті, в межах видимості руїн замку Дунівайг. Джерело води для винокурні, Лохан Шолум, розташоване на висоті 200 м над рівнем моря, і вода стікає по схилу пагорба крізь торф – саме ця вода допомагає надати віскі його характерного смаку. З усіх віскі Айла, Lagavulin піддається найповільнішій дистиляції – перша дистиляція триває приблизно п’ять годин, а друга – понад дев’ять годин.

Lagavulin використовує метод подвійної дистиляції. Перегінну рідину переливають в один з 11 000-літрових перегінних кубів, де вона дуже повільно дистилюється. Ці перегінні апарати заповнені на 95%, що забезпечує менший контакт між парами спирту та мідними стінками апарату. Деякі важкі елементи з парів притягуються до міді, що призводить до більш чистого і м’якого смаку – чим менше контакту, тим більше сивушних спиртів ви можете отримати. «Зріз», або те, що виводиться зі спиртового апарату, є більшим, ніж на більшості винокурень, оскільки основна увага приділяється смаку, тому зберігається більше фенолів. Спиртові дистилятори на Lagavulin трохи більші (12 500 літрів), ніж перегінні апарати. Перегінні апарати Lagavulin мають незвичайну форму – нагадують грушу – з округлою основою, високим верхом і вузьким, круто нахиленим лінним рукавом.

У 1974 році підлогові солодовні на Lagavulin були закриті, і відтоді солодовий ячмінь, який використовують на віскікурні, отримують з місцевих солодовень Порт-Еллен. Солод, вироблений там для Lagavulin, має свій особливий «рецепт», який передбачає сушіння гарячим повітрям, а потім острівним торфом протягом певного періоду часу. Барабани контролюються комп’ютером і мають високий ступінь точності, що забезпечує однаковий ступінь поглинання фенолу кожного разу, що призводить до більш однорідного солоду.

Нинішній склад з побіленої цегли був побудований у 1962 році після реконструкції, яка об’єднала будівлі віскікурні Malt Mill з будівлями Lagavulin – нинішній центр для відвідувачів – це фактично те, що залишилося від солодового заводу. Як і багато інших виробників віскі, Lagavulin використовує колишні бочки з-під бурбону та хересу. Фінальна пляшка Lagavulin буде комбінацією з цих бочок з-під бурбону та бочок з-під хересу, щоб підсолодити солод. Всі склади розташовані на березі моря, тому бочки вбирають в себе типовий морський йодний аромат, який ви знайдете в односолодовому віскі Lagavulin.

Історія виробника Lagavulin

Lagavulin може з повним правом претендувати на звання однієї з найстаріших винокурень Шотландії – записи свідчать, що нелегальна дистиляція на цьому місці відбувалася ще в 1742 році. Лагавулін офіційно датується 1816 роком, коли Джон Джонстон і Арчибальд Кемпбелл побудували на цьому місці дві винокурні, хоча через два десятиліття винокурні Ardmore і Lagavulin були об’єднані. У 19 столітті відбулося кілька судових баталій із сусідньою віскікурнею Laphroaig, які почалися після того, як сер Пітер Маккі, винокурня Lagavulin, спробував витіснити Laphroaig з ринку, виготовивши копію віскі – через різницю в торфі та воді на двох віскікурнях, віскі Lagavulin відрізнялося від інших, але виробництво продовжувалося. У 1962 році перегінний цех було перебудовано, включивши до нього перегінні апарати віскікурні Malt Mill Distillery, а в 1996 році було оновлено обладнання, в тому числі встановлено новий маштун та автоматизоване управління. Протягом більшої частини 1980-х років віскікурня працювала лише два дні на тиждень, хоча виробництво знову зросло у 1990-х роках. Солодовий завод був показаний у фільмі 2012 року «Частка ангела». Наразі Lagavulin належить компанії Diageo.